Офіцерська честь як покликання: історія Андрія Щиглевського та Сергія Лепня
«ХТО, ЯК НЕ МИ?»: КУРСАНТИ З ГОРОДНІ АНДРІЙ ЩИГЛЕВСЬКИЙ ТА СЕРГІЙ ЛЕПЕНЬ ОБРАЛИ ШЛЯХ ОФІЦЕРІВ У ВОЄННИЙ ЧАС
Вони разом вчилися в Городнянському ліцеї №1, разом вступили до Львівської військової Національної Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного й разом готуються стати командирами. Поки багато їхніх ровесників шукають спокійного життя, ці 20-річні юнаки свідомо готуються до бойових виїздів, мріють про звільнення Криму та кажуть: «Ми не можемо стояти осторонь, коли країна у біді».
— Я з дитинства хотів бути військовим, — каже Андрій. — Мій тато теж до 2013 року служив у прикордонних військах. А коли почалося АТО, часто зустрічався з військовими, які поверталися звідти, і я теж мав інколи змогу бути присутнім на тих зустрічах. Мене цікавили і їхні розповіді, і зброя, і техніка. Тому після дев’ятого класу спробував вступити до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, але не вдалося — «не дотягнув» саме іспит з фізпідготовки. Це стало стимулом для того, щоб два роки, які ще залишалося вчитися в школі, присвятити посиленим тренуванням.
Обидва юнаки закінчили ліцей у 2023 році, коли вже рік тривало повномасштабне вторгнення, а Городнянщина пережила окупацію. Вже тоді з’являлися нерайдужні перспективи, що війна триватиме довго. Однак війна та побачене і почуте не змінило їхнього рішення — навпаки, ще більше додали впевненості у правильності обраного шляху.
— Батьки намагались мене відмовити, — згадує Андрій. — Але згодом таки їм довелося змиритися. Я розумію їхні почуття — вони водночас і пишаються моїм вибором, і дуже за мене хвилюються.
Після закінчення навчання в Академії хлопці матимуть спеціальність командира механізованого взводу і звання лейтенанта. Їм доведеться брати безпосередню участь у бойових діях.
— Так, ми це розуміємо, — кажуть в один голос. — І тому зараз намагаємось якомога ретельніше засвоювати знання, які нам дають. Тим більше чекаємо четвертого курсу і стажування у військах, яке проходять усі курсанти — саме там можна отримати на практиці знання, яких не здобудеш за партою.
Сергій ділиться своєю історією життєвого вибору. Каже, що в нього серед рідних багато військових: прикордонників, учасників АТО. А те, що його тато, городнянець Павло Лепень, одразу після деокупації Городнянщини пішов добровольцем у військо, ще більше зміцнило його вибір.
— Тато після поранення зараз на пенсії, — каже Сергій. — Тоді, у 2023 році, він мені сказав: «Роби як знаєш. Це твоє право. І твій вибір».
Щодо вступних іспитів обидва курсанти кажуть, що зібрати й направити всі необхідні документи для вступу їм допомагали у Городнянському відділі ТЦК та СП. Але, зізнаються, побоювання не пройти за конкурсом були. Андрій переживав за фізичну підготовку, але постійні тренування вдома дали гарний результат. Сергій каже, що чи не більше ніж за «фізо», хвилювався за психологічний тест на професійну відповідність.
А ще напружувало те, що охочих обрати військову професію виявилося дуже багато, тож посередній результат означав би провал. Але всі іспити хлопці склали успішно і зараз наполегливо опановують знання, необхідні для подальшої служби.
Юнаки розповідають, що в Академії є всі умови для якісного навчання. Окрім успішного вирішення побутових питань, тішить те, що нині держава надає достойне грошове забезпечення: вони щомісяця отримують 8 тисяч гривень стипендії плюс виплату на час воєнного стану, тож загалом виходить понад 10 тисяч.
20-річні курсанти нещодавно перебували у канікулярній відпустці. Вдома часу даремно не гаяли — окрім можливості побути з рідними й друзями, зустрічалися з учнівською молоддю.
— Нещодавно, наприклад, зустрічались зі старшокласниками у міському ліцеї №2, — кажуть хлопці. — Розповідали про нашу академію, про побут, умови навчання і практики. Про те, що обирати військову професію у воєнний час — це і потрібно, і почесно. Адже війна невідомо скільки триватиме. І ті, хто боронить країну впродовж цих років, потребують і відпочинку, і заміни. Хто ж, якщо не ми? Молодь завжди була рушійною силою суспільства. Ми не можемо стояти осторонь, коли країна у біді.
Андрій Щиглевський додає:
— У мене є одна мрія. Я хочу побачити на власні очі, як наші війська звільнятимуть Крим. І брати участь у цій операції. Ми не хочемо сидіти в тилу, доки хтось зі зброєю в руках захищатиме нас і Україну. Ми хочемо бути серед тих, хто сьогодні пише історію звільнення нашої держави від окупантів.
Офіцер відділення рекрутингу та комплектування Городнянського відділу ТЦК та СП Артем Кошма з гордістю говорить:
— Україна змінює світ. І довколишній, і свій власний. Раніше за 90 відсотків випускників рішення, куди піти вчитися далі, приймали батьки. Нинішня молодь інша. Вона вирішує сама. Сьогодні багато хлопців і дівчат приходять до ТЦК і заявляють про своє бажання обрати військову спеціальність. Ми насамперед намагаємось з’ясувати, чому саме молода людина робить такий вибір: це бажання отримати матеріальне забезпечення чи глибока мотивація? Таких, ким рухають лише гроші — небагато. Є ті, хто хоче помститися ворогу за загиблу рідну людину. Але здебільшого сьогодні військові спеціальності обирає мотивована, патріотична молодь. Кожен із них робить свій вибір свідомо. Це нове покоління українських військових, чия особистість гартувалася умовами війни. Вони зміцнять наші Збройні Сили і зроблять їх найсильнішою армією світу.
Спілкувалась Світлана Томаш,
Новини Городнянщини
